Умови навчання. Урахування індивідуальних та групових особливостей учнів
Умови навчання впливають на отриманий результат не прямо, а опосередковано.
Ефективний менеджер завжди враховує специфічні умови реалізації діяльності і намагається забезпечити наявність таких умов, які б максимально сприяли отриманню позитивного результату. Те саме стосується і навчання. Врахування специфічних умов навчальної діяльності передбачає їх вивчення, аналіз , адекватний вибір форм і методів організації навчання, а також управління умовами навчання через їх гармонізацію й оптимізацію, тобто створення сприятливих умов навчання.
Дослідники виокремлюють різні види умов навчання. Стосовно суб’єктів навчання умови можна розподілити на зовнішні та внутрішні. Зовнішні умови навчаннявключають різноманітні особливості навколишнього навчального середовища: матеріально-технічне забезпечення навчання, соціальне оточення, вплив викладача та навчальної інформації, яку він пропонує, розмір стипендії чи плати за навчання, суспільне навантаження та багато іншого.Внутрішні умовинавчаннястановлять індивідуальні особливості того, хто навчається: природні схильності й потяги, рівень розвитку пізнавальних здібностей, а також усю сукупність психічних виявів людини, що виникають під впливом зовнішніх чинників.
Важливим завданням управління навчанням стає забезпечення взаємозв’язку зовнішніх і внутрішніх умов навчання. Зовнішні умови не мають суперечити внутрішнім, а будуватися з урахуванням потреб учнів, їхніх індивідуальних і групових особливостей. Водночас зовнішні умови мають сприяти створенню необхідних внутрішніх умов навчання: формуванню готовності учнів до навчання, належного ставлення до навчання і пізнавальних здібностей.
За відповідністю певним змістовним аспектам навчальної діяльності умови навчання також розподіляють на організаційні, матеріальні і соціально-психологічні. До організаційних умоввключають часові межі і режим навчання, організаційну структуру навчального процесу, його просторову організацію (розташування учасників у просторі навчальної аудиторії тощо).Матеріальні умови пов’язані із забезпеченням навчального процесу засобами навчання: технічна оснащеність навчального процесу, наявність наочних засобів, наочно-методичних матеріалів викладача, посібників і розробок для організації самостійної роботи тих, хто навчається. Соціально-психологічніумовиформують певні аспекти взаємодії учасників навчального процесу, їхній неповторний склад та індивідуально-психологічні особливості. Соціально-психологічні умови навчання щільно пов’язані з комунікативним забезпеченням навчального процесу і визначаються здатністю викладача управляти спілкуванням, а також організовувати комунікативну взаємодію і взаємини в групі, що забезпечують сприятливий психологічний клімат у процесі навчання.
У наукових дослідженнях з педагогіки часто зустрічається словосполучення психолого-педагогічні умови. Більшість авторів розуміє під цим терміном комплекс організаційних та матеріальних умов навчання, побудованих з урахуванням індивідуально -психологічних і соціально-психологічних особливостей учнів. За конкретнішого розкриття умов навчання у цій темі ми також будемо намагатися продемонструвати взаємозв’язок між психологічними чинниками та педагогічними умовами навчання.
Навчання може відбуватися як індивідуально, так і у складі певної навчальної групи. Індивідуальні та групові особливості учнів мають обов’язково враховуватися під час організації навчання (вибору форм, методів, змісту, засобів навчальної діяльності). Доіндивідуальних особливостей учнівналежать такі суттєві для навчання властивості окремих учнів: вік, стать, індивідуально-психологічні особливості (пізнавальні здібності, темперамент, характер, мотивація), соціально-психологічні властивості (статус, роль).Групові особливості— це особливості навчальних груп, що визначаються кількісним і якісним складом: статусно-рольовий розподіл, групова згуртованість, соціально-психологічний клімат тощо. Більшість з цих умов є взаємозалежними.
Наприклад, темперамент учня може впливати на його статус у групі (екстраверти помітніші в групі, тому частіше мають високі статуси); вік учня визначає розвиток певних пізнавальних здібностей тощо.
Будь-яка навчальна група має непотворний особистісний склад. Кожен її учасник характеризується певними відмінностями, що поєднуються в особливу композицію. Якщо учасники групи схожі за своїми специфічними ознаками, така група зветьсягомогенною, чи однорідною. Розбіжні особистісні властивості зумовлюютьгетерогенність, чи різнорідність групи.
Дослідження соціальних психологів дали змогу встановити, що ефективність спільної діяльності з виконання нескладних завдань, що потребують оперативності, буде ефективнішою у гомогенних групах. Утім, складне завдання, що вимагає виконання різних функцій, всебічного розгляду проблеми (наприклад, у дискусії, кейс-методі) виконується ефективніше гетерогенною групою. У зв’язку з цим для організації більшості групових форм навчальної діяльності рекомендується об’єднувати учасників із певними індивідуальними особливостями за командами більш менш рівномірно (тобто до складу кожної команди має війти приблизно однакова кількість учнів чоловічої і жіночої статі, успішних і неуспішних, товариських і нетовариських тощо). Це можна зробити шляхом управління командним розподілом, що буде розглянуто далі.
Розглянемо докладніше окремі індивідуальні й групові особливості, значущі для організації навчання. Найсуттєвіше вибір тих чи інших форм і методів навчання визначаютьвіковіособливостіучнів. Певний вплив на навчання справляють статеві психологічні відмінності. Психологами доведено, що жінок назагал відрізняє від чоловіків більша швидкість сприйняття, спритність рук, здатність до лічби, короткочасна пам’ять, прудкість мови, словниковий запас, адаптивність розуму, вони більш соціально зорієнтовані, схильні до демонстрації соціально схвалених форм поведінки і частіше мають адекватну самооцінку. Водночас у чоловіків зазвичай краща координація рухів і орієнтація в просторі, розуміння механічних відношень, математичні міркування, ерудованість, спостережливість, загальна кмітливість, вони більш агресивні й емоційно стійкі, частіше виявляють мотивацію досягнення і мають неадекватну (завищену або занижену) самооцінку1. Вказані психологічні особливості осіб різної статі визначають і особливості їхнього навчання.
Наприклад, неодноразово підтвердженим є той факт, що успішність навчання дівчаток часто вища за хлопчиків. Разом із тим подальша успішність у житті частіше вища саме у чоловіків, ніж у жінок. Можливо, це пояснюється саме тим, що дівчата більше зацікавлені в отриманні позитивних відміток, ніж у реальних навчальних досягненнях.
Попри згадані відмінності, особливих переваг щодо певних форм і методів організації навчання жінки та чоловіки не виявляють. І тим , і іншим можуть подобатися чи не подобатися індивідуальні чи групові форми навчальної діяльності, усні чи письмові роботи. Одначе психологічні особливості їх можуть визначати переваги щодо виконання певних групових функцій.
Пізнавальні здібності, рівень інтелектуального розвитку слід враховувати при організації окремих форм навчальної роботи.
Наприклад, для ефективного проведення дискусії, мозкового штурму, прослуховування лекції учням потрібен достатній рівень розвитку словесно-логічного мислення.
Суттєвими є особливості пізнавальної сфери учня, зумовленідомінантністю півкуль головного мозку.
Специфікою лівої півкулі є аналітична функція сприйняття світу, здатність до логічного, послідовного, ступеневого пізнання. Ті, хто опрацьовує інформацію за допомогою лівої півкулі, віддають перевагу проблемам, що вирішуються логічним шляхом, активні й говірки, радше конформісти (залежні від групи), шукають точні факти, люблять конструктивні принципи і завдання. У навчанні вони полюбляють чітку структуру викладання, організації роботи, конкретні, зрозумілі вимоги до виконання завдань, чіткі критерії оцінювання. Взагалі «лівопівкульні» мають більше можливостей досягти успіху в навчанні, оскільки в сучасній культурі науково-технічний прогрес більше орієнтує на розвиток логіко-знакових лівопівкульних компонентів.
Специфікою правої півкулі є здатність до цілісного сприйняття предметів і явищ дійсності при охопленні безлічі деталей і зв’язків. Вони віддають перевагу проблемам, які вирішують інтуїтивним шляхом, за допомогою образного мислення, їм подобаються винаходи, находження головної ідеї, відкриття, проблемні ситуації. Тому у навчанні вони полюбляють дискусії, диспути, аналіз ситуації, ігри та інші активні методи навчання. Вони частіше неконформісти (незалежні від групи), мають потяг особистої ініціативи. Їм подобаються гнучкі правила, вони суттєво людиноорієнтовані (мають схильність до емпатії — співчуття). При хибах виховання і навчання правопівкульне образно-творче мислення поступово пригнічується. Але сьогодні безсумнівними є переваги «правопівкульного» стилю пізнавальної діяльності — практична спрямованість, гнучкість, швидкість оброблення інформації, емоційна виразність — стають дедалі більш визнаними якостями особистості, що зумовлює і потребу у відповідній перебудові традиційної освіти — впровадженні активних методів навчання, використання наочного матеріалу, схем, таблиць під час викладу нової інформації та ін.
Темперамент і характертакож мають певне значення. У кожній групі обов’язково знайдуться і енергійні, жваві, товариські, і мляві, тихі, непомітні учні. Сангвініки і холерики не полюбляють одноманітності, швидко втрачають зацікавленість, прагнуть спілкування і спільної діяльності, віддають перевагу усним методам навчання. Коли в групі забагато екстравертів, в аудиторії може постійно тривати галас, таких учнів важко вгамувати. Учні флегматичного типу важко переключаються з одних форм і методів роботи на інші, потребують більше часу на виконання завдань, малоактивні і неговіркі, внаслідок чого вони можуть потрапити до категорії неуспішних. Учні меланхолійного типу вразливі, тривожні, не полюбляють проявляти себе, їм краще даються письмові роботи, в яких вони можуть висловлювати свою думку. Темперамент визначає особливості характеру, однак не прямо, а опосередковано. Певний вплив на становлення тих чи інших рис характеру справляють умови навчання і виховання.
Наприклад, у ситуації постійного залякування вчителем низькими оцінками, пригнічення особистим авторитетом у кожного з учнів може розвинутися тривожність незалежно від темпераменту. Людина зі слабкою нервовою системою в дружній і невимушеній атмосфері часто стає активною і товариською.
Тому так важливо створити сприятливі умови навчання для людини з будь-яким типом темпераменту чи рисами характеру.
Мотиваціяучнів прямо визначає результативність навчання. Як правило, найкраще навчаються ті, хто зацікавлений у самому процесі навчання та його прямих результатах — здобутих знаннях і вміннях. Таких учнів не треба додатково мотивувати і стимулювати. Вони активні й допитливі. Однак за сучасних умов пізнавальні мотиви домінують далеко не завжди. Із віком дедалі більшого значення набувають мотиви соціального визнання, комунактивні, утилітарні.
Для забезпечення актуалізації різноманітних мотивів навчальної діяльності пропонується створювати відповідні умови: використовувати цікавий, інформаційно насичений навчальний матеріал, засоби наочності, врізноманітнювати форми і методи організації навчання, чергувати індивідуальну і групову діяльність, усні і письмові роботи.
Нині навчання реалізується переважно у різноманітних формах масової освіти , зокрема класно-урочної системи. Відповідно до основних особливостей цієї системи учнів із приблизно однаковими віковими і пізнавальними можливостями об’єднують у певні групи (класи ), вони навчаються спільно, за однакової організації навчального процесу. Як і в будь-якій іншій реальній соціальній групі, у кожній навчальній групі виникає особлива система взаємин. Хтось активний і говіркий, хтось тихий і непомітний, хтось прагне загальної уваги і перебирає на себе відповідальність, а хтось уникає стосунків із одногрупниками і займається переважно своїми справами. Поступово кожен у групі починає вирізнятися певнимстатусом(позицією) тагруповою роллю. Статусний розподіл навчальної групи відображує відмінність учнів один від одного за рівнем своєї популярності, авторитетності, значущості в групі. Учні із вищим статусом користуються повагою чи є привабливими для спілкування для більшості одногрупників, із нижчим — мають менший авторитет чи коло стосунків. Стосовно групових ролей у кожній навчальній групі є, як правило, ті, що беруть на себе прийняття групових рішень («лідери») та рядові особи («виконавці»), зустрічаються авторитетні особи («знавці»), емоційні натхненники («блазні»), ті, що тримаються осторонь («індивідуалісти чи «аутсайдери»), та інші. Статусно-рольовий розподіл також суттєво залежить від інших індивідуально-психологічних особливостей (вікових особливостей та пізнавальних здібностей, темпераменту й характеру , мотивації тощо). Однак певною мірою на цей розподіл впливає організація навчання. Переважно одноманітні, традиційні форми і методи роботи надають мало можливостей для структурування навчальної групи, оскільки при цьому задіяні одні й ті самі індивідуально-психологічні властивості тих, хто навчається. І знову, розмаїття дає змогу кожному учневі краще виявити себе у тих чи інших формах і методах роботи.
Цікаво, що менші за складом і одноманітні за композицією навчальні групи часто характеризуються ліпшим статусно-рольовим розподілом. У великих групах більш виражені процеси диференціації (розподілу на менші підгрупи), тому в них частіше можна зустріти як виразних лідерів, так і відторгнутих.
Звичка до спільної діяльності, сприятливий характер стосунків у групі зумовлюють формуваннягрупової згуртованості— показник міцності, єдності і сталості міжособистісної взаємодії і взаємин у групі, що характеризується взаємною емоційною привабливістю членів групи і задоволеністю групою. У згуртованій групі кожен однаково авторитетний, може отримати для себе привабливу роль, почувається вільно і захищено. У такій групі результативність різноманітних форм групової взаємодії вища, учасники швидше доходять взаємної згоди, вдаліше розподіляють групові обов’язки, більше допомагають один одному й оперативніше виконують групове завдання. Згуртованість, утім , не виникає сама собою і вимагає виконання спеціальних вправ, що налаштовують на взаємодію. Слід також пам’ятати, що для досягання згуртованості групи неабияке значення мають вправи, що вимагають кооперації (наприклад, усі разом складають картинку з розрізнених фрагментів). Переважне використання групових форм навчання, побудованих на конкуренції (наприклад, групи змагаються між собою у виконанні певного проекту), може призвести до конфліктів і погіршенню групової соціально-психологічної атмосфери.
Соціально-психологічний клімат і атмосфера також є дуже важливими умовами навчання. Соціально-психологічний клімат— домінуючий у групах емоційний, діловий, моральний настрій. Він може бути сприятливим і несприятливим. Показниками сприятливого (позитивного, здорового) соціально-психологічного клімату є: атмосфера взаємної довіри в групі, що поєднується з вимогливим ставленням один до іншого; доброзичлива і водночас ділова критика і самокритика; визнання права кожного члена групи на вільний прояв своєї думки, прийняття значущих для групи рішень, отримання інформації про життя групи ; висока задоволеність більшості індивідів своєю належністю до групи, готовність до взаємодопомоги, до прийняття на себе відповідальності, взаємна зацікавленість. Проявами несприятливого (негативного, нездорового) соціально-психологічного клімату є: агресивність учасників, незахищеність, інертність, лінощі, пасивність, песимізм, скутість, взаємна недовіра, незадоволеність, потурання, замовчування, безвідповідальність, байдужість.
Соціально-психологічний клімат у групі є постійним тлом її існування, змінюється поступово і слабко піддається керуванню. Разом із цим емоційний стан групи за відносно короткий час навчальної роботи —соціально-психологічна атмосфера— є більш змінним показником і може варіювати.
Вияв того чи того соціально-психологічного клімату має впливати на вибір завдань для групової роботи. У групах із позитивним кліматом легше працювати, студенти краще справляються зі складними завданнями, успішніше працюють у підгрупах, виявляють більш однорідне ставлення до навчання. У групах із негативним кліматом слід частіше застосовувати кооперативні форми роботи, розвивати згуртованість, створювати позитивну групову атмосферу.